Сторінка українською мовою | Страница на русском языке

Невід'ємною частиною будь-якого немедикаментозного методу, зокрема ароматерапії (ізольованої та такої, що поєднується з масажем, тілесною терапією, рефлексотерапією, релаксацією, музикотерапією), є психоемоційний, психотерапевтичний вплив.

Якщо психічна травма може призводити до порушення імунітету, то що скоріше призведе до відновлення імунного захисту - психоактивні препарати, імунокоректори чи психотерапія - лікування без ліків? Чи необхідне поєднання цих методів?

Існують усталені уявлення про ланцюг подій: депресія - пошкодження імунної системи - формування імунодефіциту та руйнування імунологічного нагляду - розвиток інфекційної, онкологічної та іншої соматичної патології. Зокрема, висунуто цікаву гіпотезу про еволюційну закономірність депресії як засобу (через психонейроімунні взаємовідносини) виходу з репродуктивного процесу і з життя. Види, які не мають еволюційного прагнення до виживання, але володіють підвищеною адаптованістю до довкілля (імовірно, мається на увазі людина), виробили специфічний механізм відходу з життя, чим і пояснюється частота депресивних розладів та їхній зв'язок з імунітетом.

Імунологічні процеси за психогенної депресії видаються природними з погляду стрес-реакції, але, мабуть, не вичерпують їх. Нині критикується поширена думка про те, що депресивний стан супроводжується пригніченням імунологічних функцій і загальної резистентності організму. Переглядається навіть усталене уявлення про ланцюжок подій: депресія - зниження активності клітин, що відповідають за імунологічний нагляд, - онкологічні захворювання. При деяких емоційних порушеннях спостерігається зниження ризику захворюваності на рак внаслідок активації імунітету.

Останнім часом дедалі частіше повідомляється про те, що пригнічення імунітету, по-перше, не є обов'язковим супутником депресії та спостерігається частіше за глибоких депресивних розладів, залежить від віку, статі хворих і, головне, - від психологічних особливостей людини, її індивідуальної поведінкової стратегії.

Стрес-індуковані імунологічні зміни можуть бути пов'язані з особистісними особливостями: рівнем тривожності, схильності до депресивних реакцій або, навпаки, до раціонального вирішення життєвих проблем тощо. Часто постстресорні імунологічні відхилення досить незначно відрізняються від норми. Популярна гіпотеза про те, що стрес послаблює імунну систему і, як наслідок, сприяє виникненню різних захворювань, не може бути однозначно підтверджена сучасними даними про зв'язок між психологічними та імунологічними реакціями.

Для підтримання імунної системи на оптимальному рівні потрібен еустрес ("позитивний стрес"), що спричиняє фізіологічні та поведінкові зміни, які сприяють адаптації та інтеграції нервової та імунної систем. Існують докази позитивного впливу короткочасного стресу на імунітет.

Спостерігається мобілізація імунної системи після парашутного стрибка. Екзаменаційний стрес чинить сприятливий стимулювальний вплив на імунітет в осіб із певним типом вищої нервової діяльності або в осіб молодого віку. Нами отримано результати щодо значущості експериментального психологічного навантаження для пацієнтів із депресивними розладами (ефект якого проявляється більшою мірою навіть не на психологічному, а на імунологічному лабораторному рівні) і незначущості його для психічно здорових осіб.

Природно, імуносупресивна, або імуностимулювальна, роль стресу залежить не тільки від особистісних особливостей, а й від сили та часу дії стресора. Якщо психоемоційні, фізичні та інші навантаження не перевищують "пороговий рівень", нейроендокринна система стимулює адаптаційну перебудову імунітету, підвищується резистентність організму. Надмірні тривалі та сильні навантаження призводять до виснаження регуляторної системи - підвищується ризик розвитку імунодефіцитів, онкопатології.

Велику роль у цих взаємодіях відіграють тип нервової системи, особистісні особливості (стенічність або астенічність, гальмуваність або збудливість). Передбачається наявність двох полярних типів особистостей - одні з них схильні до лідерства, агресивності, підвищеної імунологічної реактивності (аж до алергії) і гарної стійкості до захворювань. Інший тип, навпаки, має характеризуватися депресією, підпорядкованістю і схильністю до інфекційних та інших захворювань. Ризик розвитку імунодефіциту пов'язують із такими рисами, як нерішучість, стриманість, сумлінність, суворе дотримання соціальних норм.

Для вивчення впливу стресу на імунітет використовують різні методи, зокрема й оригінальні схеми експериментального психологічного навантаження (аж до перегляду фільмів жахів у динаміці психологічного та імунологічного обстеження).

Разом із тим набагато менш вивченими залишаються імунологічні ефекти психологічних станів і психотерапевтичних процедур, що знижують рівень дистресу ("пошкоджувального" стресу). Вплив таких психологічних процедур (різних технік релаксації) на імунітет вивчають приблизно з 1990 року.

Імуномодуляцію можна здійснювати за допомогою релаксації, імідж-терапії із залученням зорових образів, руху та музики. Експериментально індуковані короткочасні позитивні зміни настрою та ситуації, що викликають радісний сміх, стимулюють різні імунні функції. У Великій Британії аутотренінг відносять до психонейроімуномодулювальних технік. Взаємодію психіки та імунітету вважають провідним механізмом поведінкової медицини (а сюди зараховують усе, пов'язане зі здоровим способом життя, техніки релаксації, музико-, сміхотерапію тощо) та біологічним базисом для феномену плацебо (тобто ефективного лікування "пустишками", що не містять ліків).

Позитивні клінічні та імунологічні ефекти групової психотерапії, релаксуючої та імідж-терапії спостерігаються за таких важких захворювань, як рак легень, рак молочної залози, афтозний стоматит, алопеція, генітальний герпес, СНІД. Різні техніки психологічного тренінгу призводили до сприятливих психологічних та імунологічних наслідків в осіб із депресією після втрати близької людини, у спортсменів з імунодефіцитами внаслідок фізичного та психоемоційного стресу. За допомогою імуномодуляторів можна посилити ефект раціональної психотерапії.

Таким чином, для модуляції імунітету застосовуються різні методи психотерапії: релаксація, гіпноз, навчальні поведінкові методики уникнення стресів. Дуже перспективні в цьому сенсі деякі методи немедикаментозного впливу - біологічний зворотний зв'язок, екстракраніальна терапія. Практично не висвітлені імунологічні ефекти технік, заснованих на сенсорному впливі, тобто стимуляції органів чуття. Томськими психіатрами, фізіологами, імунологами, зокрема, отримано перспективні результати, що свідчать про сприятливий клініко-психологічний та імунологічний вплив аудіовізуальної стимуляції, що проводиться за допомогою апарата "Вояджер".

Стимуляція нюху в процесі ароматерапії теж має імунологічні відображення. Ці взаємозв'язки між чутливими системами ще раз підтверджують: імунна система - специфічний орган чуття, а психологічні методи імунокорекції вельми перспективні - і в практично здорових осіб, і в разі стрес-індукованих імунодефіцитів, і в разі важких захворювань, які супроводжуються порушеннями імунітету.

Можливо, ароматерапія - один із найдоступніших, найнешкідливіших і найприємніших методів досягнення психічного та імунологічного добробуту!

Автор: Г.Лавренова