Сторінка українською мовою | Страница на русском языке

Легке запаморочення при обертанні в танці або катанні на каруселі знайоме всім, і його можна віднести, швидше, до приємних відчуттів. Але в інших ситуаціях запаморочення - симптом захворювання, причому навіть лікареві не завжди одразу зрозуміло, якого саме, і, щоб це з'ясувати, потрібне повноцінне медичне обстеження.

Серед скарг, з якими пацієнти звертаються в медичні заклади, запаморочення зустрічається досить часто і поступається тільки головним болям і болям у спині. На підставі великого обстеження населення у віці 35-60 років, запаморочення відзначалося майже в 15% випадків. Причому багато хто не вважає за потрібне звертатися до лікаря з такого, на перший погляд, "дріб'язкового", а на ділі - вельми серйозного приводу.

Симптом один, хвороби різні

Запаморочення - не хвороба, а симптом, який може супроводжувати більш ніж вісім десятків захворювань. Ось лише деякі з них: ураження вушного лабіринту; недостатність кровопостачання головного мозку при серцево-судинних захворюваннях; остеохондроз шийного відділу хребта; інфекційні захворювання, зокрема сифіліс і ВІЛ-інфекція; пухлини мозку; черепно-мозкова травма; неврози; лікарська інтоксикація.

Виявити причини запаморочення допомагають різні методи: комп'ютерна та магнітно-резонансна томографія, ультразвукові, рентгенологічні, радіоізотопні, біохімічні та інші дослідження. Але насамперед лікар має з'ясувати, що має на увазі пацієнт, скаржачись на запаморочення.

Нерідко за запаморочення помилково приймають зорові розлади, миготіння "мушок", туман або пелену перед очима.

Неприємні відчуття, що виникають під час миготіння транспорту перед очима, теж не належать до запаморочення, - вони характерні для вестибулярної дисфункції.

Справжнє запаморочення проявляється інакше - як уявне обертання предметів або власного тіла, як відчуття "обертання всередині голови", хиткості, нестійкості, порушення рівноваги.

Підтримувати орієнтацію в просторі та положення рівноваги людині допомагає вестибулярний аналізатор. Він включає вестибулярний апарат, розташований у внутрішньому вусі, і вестибулярні ядра мозку.

Вестибулярне запаморочення (його називають також істинним, системним) характерне для ураження як периферичного, так і центрального відділу вестибулярного аналізатора. За такого запаморочення виникає відчуття обертання власного тіла або руху предметів чи того й іншого одночасно. Воно нерідко супроводжується нудотою і блювотою, пітливістю, порушенням слуху і рівноваги, хибним відчуттям руху "опори" під ногами. Людині здається, що її тіло або провалюється, або підводиться, гойдається вперед-назад, вправо-вліво, вгору-вниз, що вона ходить по купинах, по болоту. Вестибулярне запаморочення посилюється при зміні положення голови й тіла.

Невестибулярне (несистемне) запаморочення описують інакше - як відчуття сп'яніння, втрати свідомості, що наближається, легкості в голові, нестійкості під час ходьби. Ці симптоми можуть бути зумовлені захворюваннями систем кровотворення, серцево-судинної, ендокринної та іншими. Скарги на "туман", важкість у голові, відчуття сп'яніння, нудоти типові для тих, хто страждає на неврози.

Центральне, периферичне... Як розрізняти?

Вестибулярне (системне) запаморочення буває двох типів: периферичне, пов'язане з ушкодженням структур внутрішнього вуха, та центральне, яке проявляється за ушкодження певних ділянок головного мозку. Розрізняти їх дуже важливо, оскільки лікування неоднакове, хоча симптоми можуть бути схожими. Наприклад, при захворюваннях внутрішнього вуха характер запаморочень схожий із запамороченнями при ураженнях мозку, зумовлених судинними проблемами: артеріальною гіпертонією та атеросклерозом, минущим (тимчасовим) порушенням мозкового кровообігу або хронічною його недостатністю. Поява запаморочення може бути пов'язана з неврозами та депресією, захворюваннями серця, підвищенням в'язкості крові.

Зв'язок між запамороченням і патологією внутрішнього вуха вперше виявив французький лікар Проспер Меньєр. Його ім'я згодом отримала хвороба, головним симптомом якої стають напади запаморочень. Для хвороби Меньєра характерні різкі напади запаморочення, що поєднуються з одностороннім порушенням слуху, і наявність судинних захворювань (при збереженні кровотоку по хребетних артеріях).

Провідні слухові та вестибулярні шляхи тісно пов'язані між собою. Коли запаморочення супроводжується зниженням слуху, шумом у вусі, відчуттям закладеності в ньому або подвійним сприйняттям звуку, це свідчить про периферичне ураження вестибулярного аналізатора.

Якщо людина в минулому перенесла захворювання внутрішнього вуха, то запаморочення може виникнути через недолікований запальний процес у вушному лабіринті.

Травми голови, навіть незначні, також можуть стати причиною запаморочень, наприклад, якщо сталося ушкодження отолітів - вушних каменів, які знаходяться у внутрішньому вусі. Тріщини скроневої кістки загрожують ураженням слухового нерва. Часто напади запаморочення з'являються через багато років після травми.

Якщо подібні порушення трапляються тільки за певного положення голови й тіла (на боці в ліжку або за закидання голови назад) та супроводжуються нудотою, блювотою, страхом, це також може свідчити про патологію вушного лабіринту.

Найважчі запаморочення виникають за гострого порушення кровообігу у внутрішньому вусі. Корінці слухового та лицьового нервів і внутрішнє вухо - равлик і лабіринт - постачає кров'ю внутрішня слухова артерія. Це єдина артерія, що живить внутрішнє вухо, і розлад кровообігу в ній може призвести до інфаркту лабіринту. Захворювання починається з відчуття закладеності та шуму у вусі. Швидко розвиваються запаморочення й одностороння глухота, порушується рівновага.

Напади периферичного запаморочення супроводжуються серцебиттям, коливаннями артеріального тиску, пітливістю та іншими вегетативними симптомами. Йому часто передує відчуття шуму та закладеності в одному вусі. Напад зазвичай триває близько трьох годин. Якщо такі стани часті, то необхідно обстежити хворого методами комп'ютерної або магнітно-резонансної томографії. За периферичного запаморочення функції центральних відділів вестибулярного аналізатора зберігаються, тому відновлення після нападу відбувається досить швидко.

Центральне запаморочення також починається несподівано, і його прояви багато в чому схожі з периферичними запамороченнями. Однак після гострого періоду ще довго зберігаються нестійкість під час ходьби та порушення рівноваги. Центральне запаморочення частіше буває несистемним, триває кілька днів, а то й тижнів з подальшим тривалим порушенням рівноваги або короткочасним - кілька секунд або хвилин. Іноді запамороченню передує головний біль, що супроводжується блювотою, втратою рівноваги. Водночас слух не порушується або порушується незначно. Повторні напади можуть супроводжуватися симптомами, що свідчать про ураження мозку: розладом чутливості на одному боці обличчя, тулуба та кінцівок, двоїнням предметів перед очима, порушенням мовлення, слабкістю в кінцівках з лівого або правого боку. Для хворих із судинними захворюваннями головного мозку характерні центральні порушення слуху, які можуть їх не турбувати, але виявляються під час додаткового обстеження.

Центральні вестибулярні порушення виникають при гострому зниженні мозкового кровообігу, пухлинах, енцефалітах і низці інших захворювань мозку. Їхній характер непередбачуваний - вони можуть розбудити вночі, раптово кинути вбік на вулиці або ж виникають тільки під час зміни положення голови й тіла. Усе це суттєво погіршує якість життя, знижує активність і працездатність.

Запаморочення "всередині голови", що нагадує стан "сп'яніння", характерне для неврозів і депресії. Список скарг у разі неврозів може бути досить значним: дратівливість, поганий сон, болі та неприємні відчуття в різних органах. Як правило, подібні стани потребують лікування, проте в деяких випадках справедливий вислів: "Здоровий не той, у кого нічого не болить, а той, у кого щоразу болить в іншому місці".

Трапляються запаморочення і за такого широко поширеного захворювання, як остеохондроз шийного відділу хребта, особливо під час різких і незграбних рухів. Такі запаморочення короткочасні. Вони можуть супроводжуватися порушенням рівноваги, легким похитуванням. Їхня головна причина - подразнення нервового сплетення, м'язів і зв'язок шиї.

Запаморочення можуть виникати й під час приймання ліків, зокрема антибіотиків і наркотичних препаратів, а в жінок - оральних протизаплідних засобів. Деякі антибіотики можуть призвести не лише до вестибулярних розладів, а й до незворотних змін слуху. Запаморочення іноді спричиняють сечогінні препарати, протисудомні засоби, аспірин. Найчастіше це відбувається в людей похилого віку в разі безсистемного застосування та передозування ліків.

Як лікувати?

Насамперед, не треба терпіти запаморочення, а потрібно йти до лікаря. Своєчасна діагностика та правильне лікування основного захворювання - ось принципи, які допомагають позбутися нападів запаморочення. Якщо причина в ураженні вушного лабіринту, то призначають препарати, що поліпшують кровопостачання у внутрішньому вусі. Одне з найбільш ефективних ліків - бетасерк. Уперше його застосували 1962 року для лікування головного болю, а 1965-го - для лікування хвороби Меньєра.

Сьогодні бетасерк призначають для зняття запаморочення будь-якого походження. Препарат викликає вивільнення гістаміну та його синтез, що сприяє розвитку відновлювальних процесів у вестибулярному аналізаторі. Недоцільно призначати бетасерк одночасно з цинаризином, оскільки останній послаблює терапевтичний ефект бетасерку своєю антигістамінною активністю.

Механізм дії бетасерку включає прямий вплив на рецептори вестибулярного аналізатора, що особливо важливо в тих випадках, коли запаморочення виникає внаслідок неконтрольованих змін спонтанної активності цих рецепторів. Препарат вибірково впливає на нервові клітини внутрішнього вуха (лабіринту), вестибулярні центри головного мозку, покращує кровообіг у дрібних судинах внутрішнього вуха. Двомісячний курс лікування бетасерком хворих із запамороченнями при початкових формах судинних захворювань головного мозку показав, що в переважної більшості пацієнтів напади та шум у вухах зникли або значно зменшилися; покращився слух і загальне самопочуття.

Спостереження протягом шести місяців після лікування довели, що позитивний ефект не тільки зберігся, а й посилився. Отже, бетасерк має універсальну дію на всі системи, відповідальні за виникнення запаморочення.

Існує багато лікарських засобів різних фармакологічних груп (ноотропи, антиоксиданти, антигіпоксанти, психостимулятори та інші), які регулюють пристосувальні механізми. Вони прискорюють розвиток компенсаторних реакцій центральної нервової системи. У низки препаратів регуляторна дія поєднується з поліпшенням енергетичного обміну в клітинах і тканинах. До них, насамперед, належать ноотропи, які стимулюють функції мозку, підвищують стійкість центральної нервової системи до дії різних ушкоджувальних чинників. Вони успішно застосовуються в разі багатьох захворювань і травм головного мозку, перевтоми.

Перший ноотропний засіб створили 1962 року в Бельгії. Цей препарат - ноотропіл (пірацетам) - вважається "еталонним". Численними дослідженнями доведено, що він достовірно прискорює компенсацію порушеної функції вестибулярного апарату. Крім того, він істотно збільшує мозковий кровотік і активує окислювальні процеси в мозку. Ноотропіл ефективний для ліквідації гострої вестибулярної дисфункції будь-якого походження: при судинних захворюваннях, токсичних ураженнях, проявах природного старіння вестибулярного апарату та інших. Його активно застосовують під час курсового лікування з приводу вестибулярних порушень у хворих не тільки з вираженими, а й з початковими ознаками недостатності мозкового кровообігу, у разі черепно-мозкових травм та їхніх наслідків.

Широко застосовувані судинні засоби, такі як кавінтон (вінпоцетин) або стугерон (цинаризин), нерідко не дають бажаного результату в пацієнтів літнього віку через серйозні зміни з роками в стінках судин.

Кожен знає: щоб зберегти здоров'я, насамперед, потрібно вести здоровий спосіб життя. Проте досі не втратили актуальності слова, сказані французьким письменником-моралістом Жаном де Лабрюйєром ще в XVII столітті: "Немає нічого такого, що б люди найбільше хотіли зберегти і найменше берегли, ніж своє власне здоров'я". Уникайте конфліктів, стресових ситуацій. Ставтеся до людей так, як хотіли б, щоб ставилися до вас, - це неодмінна умова збереження вашого здоров'я. Із глибини століть прийшло до нас звернення лікарів до своїх пацієнтів: "Нас троє - ти, я і хвороба. Якщо ти будеш на моєму боці, ми обов'язково переможемо".

Вправи при запамороченні, пов'язаному із захворюваннями лабіринту

Одна з найефективніших домашніх вправ - маневр Еплея. Його рекомендують для переміщення вушних каменів - отолітів - у менш чутливу ділянку. Вправи виконують удома перед сном протягом тижня.

Для лівого вуха: усі вправи на спині виконувати по 30 секунд, потім сісти на одну хвилину. Цей цикл займає 2,5 хвилини. Для правого вуха вправи виконуються дзеркально. Потрібно виконати по три цикли для кожного боку.

Вправа за Брандтом - Дароффом

З вихідного положення сидячи переміститися вліво і вправо з трохи нахиленою головою. У кожному положенні залишатися 20-30 с. Виконувати вправу кілька разів на день.

Поради тим, хто страждає запамороченнями

1. уникайте різких нахилів, поворотів голови. Прокинувшись, трохи полежіть. Потім плавно встаньте з ліжка. Спіть на низькій подушці.

2. Важкі фізичні навантаження не для вас.

3. не варто їсти гострі приправи.

4. Частіше бувайте на свіжому повітрі. Піші прогулянки вам корисні.

5. Небезпечно водити машину, працювати на рухомих механізмах.

6. Атракціони з миготінням світла, сильними звуковими ефектами можуть спричинити напад.

7. Остерігайтеся задушливих приміщень і прямих сонячних променів.

8. Вживання алкоголю і тютюну неприпустимо.

9. Уникайте стресів, конфліктів, психоемоційних вибухів. Намагайтеся встановити з оточуючими доброзичливі стосунки.

Автор: Лев Манвелов