Сторінка українською мовою | Страница на русском языке

Світ запахів оточує нас усюди і безперервно. У носову порожнину людини щохвилини проникають десятки подразників, з яких лише деякі ми свідомо розрізняємо. Більшість реакцій на навколишні запахи має підсвідомий характер.

Свідомі реакції на запах - це зазвичай реакції на загрозливі ситуації, як-от запах газу або запах диму, що асоціюється з пожежею, або знайомі запахи, що викликають милі асоціації, наприклад, запах парфумів коханої або аромат улюбленої страви.

Відомо, що з усіх почуттів нюх є найчутливішим, найшвидше переносить у мозок зовнішнє подразнення. Чисельна величина чутливості носа на пахучі речовини справді неймовірна. Спробуємо це уявити на прикладі знайомого нам усім запаху ванілі, а точніше, ваніліну - речовини, що визначає запах ванілі. Середня людина відчуває ванілін за концентрації 1 грам (приблизно стільки міститься в пакетику ванільного цукру) у 10 мільйонах кубічних метрів повітря. А середній об'єм кімнати у квартирі - близько 50 кубічних метрів.

Приклад із ваніліном ми навели не тому, що він має особливо низький поріг нюху (це найменша кількість пахучої речовини в 1 м3 повітря, яку можна відчути за допомогою нюху), а тому, що запах цей знайомий і улюблений усіма. Менш знайомий запах, характерний для вітаміну В1, відчувається за концентрації ще в 1000 разів меншої, ніж для ваніліну. Існує багато речовин, для яких поріг нюху в мільйони, а то навіть і в мільярди разів нижчий. Це стосується, наприклад, одного з компонентів рожевої олії - дамасценону, який міститься в олії в кількості 0,14%, але на 70% визначає запах олії, в той час як основний компонент - цитронеллол (38% олії) бере участь у букеті запаху тільки на 4,3%.

З дослідження розвитку головного мозку випливає, що його фрагмент із функціями свідомого мислення розвинувся, починаючи з ділянки, яка відає почуттям нюху. Нюхові стимули є зовнішніми подразниками, які найшвидше переносяться в мозок. Дорога від війок нюху - рецепторів, розташованих у верхній частині носової порожнини, є найкоротшою та найбезпосереднішою порівняно зі шляхами інших чутливих стимулів. Контакт молекули пахучої хімічної сполуки з поверхнею рецептора спричиняє виникнення імпульсу електричного характеру. Імпульс цей негайно проходить до нюхової цибулини, що знаходиться тут же над носовою порожниною, яка виконує роль обробника даних, а звідти одразу у формі готової інформації - до мозкового центру.

На основі наведеної вище інформації Роберт Тісеран, організатор Інституту ароматерапії у Великій Британії, розширює відоме твердження Декарта і каже: "Нюхаю - значить думаю, думаю - значить існую або нюхаю - значить існую".

Історія еволюції тварин, досвід первісних людей і розвиток цивілізації переконливо свідчать, що відчуття нюху було, а в багатьох випадках і зараз є початковим джерелом інформації. Для первісної людини і для сучасних тварин нюх - спосіб знаходження їжі, сексуального партнера, попередження про небезпеку, маркування зони перебування тощо. Феромони, або пахучі хімічні сполуки, характерні для даного виду і статі, є в тваринному світі єдиним критерієм об'єднання партнерів з метою збереження виду. Це підтвердили численні дослідження, багато хто з цих сполук було ідентифіковано, визначено хімічну їхню будову. Напевно, помітною мірою вони діють і між людьми, тому що з багатьох дослідів відомо, що кожна людина має власний неповторний запах, а ідентичні запахи мають тільки однояйцеві близнюки, виховані в однакових умовах.

Сучасна цивілізація не вимагає вже від нас використання почуття нюху в тому обсязі, в якому воно необхідне тваринам і первісній людині. У нашій свідомості нюхові стимули, що надходять до нас безперервно, залишають слід лише тоді, коли настає раптове порушення звичного нам запаху в середовищі, де ми постійно перебуваємо, або в специфічній ситуації, коли ми, власне, намагаємося розпізнати або запам'ятати запахи.

Тому ми щодня не усвідомлюємо, які стимули запаху, ідентифіковані нашою свідомістю, впливають на наші реакції, самопочуття, психічний і фізичний стан. Відомий приклад впливу запахів у кабінах перших космічних кораблів на агресивну поведінку команд або також на ірраціональний стан страху та депресій. Такі реакції викликало неочищене достатньою мірою повітря в кабінах, що містило власний запах людей, відомий за деякими дослідженнями як "запах страху". У наступні роки, коли відповідні фільтри забезпечили хороше очищення повітря в кабінах, особливо цінними стали злегка надушені гігієнічні серветки.

Ці спостереження означають, що, з одного боку, нюхові стимули можуть чинити як негативну, так і позитивну дію на людину, а, з іншого боку, відсутність збудників нюху може спричинити хворобливі відчуття.

Кожен із нас із власного досвіду знає, що весняна галявина, сповнена квітів, зелені, свіжої трави, налаштовує радісно й оптимістично. Виникає бажання побігати, посміятися. Прогулянка лісом після дощу заспокоює, знімає навіть найсильнішу нервову напругу, а ввечері забезпечує здоровий сон.

Букет запашних квітів у приміщенні заспокоює. З іншого боку, кожному відомий стан пригніченості, який відчуваєш у лікарні, або депресії, яку спричиняє будинок, що пахне грибами, цвіллю. Згадаймо нервовий, напружений стан, що охоплює нас у приймальні в зубного лікаря або в переповненому автобусі.

Усі ці відчуття здебільшого є реакціями на нюхові збудники. Це підтверджено багатьма дослідами, в яких видаляли інші подразники, залишаючи тільки нюхові. Не викликає жодних сумнівів, що навіть сучасна людина в умовах високорозвиненої цивілізації дуже сильно реагує на нюхові подразники навіть підсвідомо.

Дуже цікаві висновки в царині пізнання реакції людини на запахи зробили англійські вчені, які стверджують, що більшість реакцій людини на запахи, які її оточують, мають асоціативний характер. Події та відчуття в різні періоди життя протікали в певних умовах, включаючи також і запах. У результаті вони асоціювалися з цим запахом і запам'ятовувалися. З літератури відомий приклад людини, яка відчувала ірраціональні стани страху та депресії після переїзду в холодний старовинний будинок. Як пізніше виявилося, в дитинстві в покарання його замикали на темному затхлому горищі. Такий самий запах був у старому будинку, і саме він спричиняв порушення стану пацієнта. Подібним чином можна пояснити наше нічим не обґрунтоване недружнє ставлення до деяких людей або навіть расову чи групову неприязнь, пов'язану з типовим для даної групи запахом, залежним від їжі або середовища проживання.

Вище було сказано, що кожна людина має свій неповторний запах, закладений генетично, а також пов'язаний з умовами життя. Власний запах визначається також психічним станом людини та станом її здоров'я. Досвідчені лікарі в змозі ідентифікувати хвороби на основі запаху шкіри та дихання пацієнта, а дресирувальники собак знають, що існує таке поняття, як "запах страху", і що собаки нападають лише на тих, хто їх боїться.

Вплив запахів на психологічний і фізичний стан людини відомий з давніх часів, а докази того, що люди використовували ароматичні речовини для зміни запаху власного тіла та навколишнього середовища, дали розкопки старожитностей. Елементи запашних рослин знайдено в мотивах декоративних малюнків первісних печерних людей. Перші докази того, що люди навчилися виділяти запашні речовини з рослинної сировини, відносяться до часу близько 5000 років до нової ери. Посудини для пахощів цього періоду ідентичні тим, у яких пізніше під час розкопок Стародавнього Єгипту, Індії, Китаю, Греції та Риму знаходили залишки запашних олій і мазей. Походження найдавніших із них відноситься до 6000-річної давнини.

Незалежно від матеріальних доказів існують численні письмові джерела, що містять вказівки щодо отримання та використання ароматичних речовин. Стародавні індійські книги, єгипетські папіруси, Біблія, Коран описують можливі ефекти застосування натуральних ароматичних речовин: від магічних до естетичних, лікарських і як спосіб вираження почуттів.

В індійській "Рамаяна" - книзі, яка була написана близько 2000 років до нової ери, є епізод повернення царя Рами в рідне село. Серед жителів, які зустрічають його, згадано парфумерів і виробників курильних свічок. Свічки для паління і кадила з'являються не тільки в індійських книгах (VI століття до н. е.) і на малюнках у святилищі Канхері того ж періоду, а й також у єгипетському храмі Абу Сімбел, де знайдено картину, на якій Рамзес II (1324 - 1258 до н. е.) жертвує кадила богу Птаху. Рецепти для кадил наведені й у Біблії.

У відомій поемі про Гільгамеша (Шумер, 2000 років до н.е.) богиня кохання каже: "Будь моїм коханим, увійди в мій дім у запах кедра. Для тебе я вмастилася олією і запахом гріха. Я - як мед... Запашна олія гріха на моїй шкірі буде для тебе стежкою кохання, що кличе до пестощів, яких я жадаю, щоб викликати твою посмішку і щастя".

В іншому місці цієї поеми написано: "Запахи, що виникають під час горіння кедра і мірри, повинні умилостивити богів і вселити в них добрий настрій".

Конфуцій (551 - 479 до н. е.) в одній зі своїх книжок пише про значення гарного запаху: "Твоя чеснота, як парфуми, що надають красу й насолоду не тільки твоєму серцю, а й тим, хто тебе знає".

У Корані сказано:

"Духи - це їжа, що пробуджує дух, а дух - це верблюд, на якому людина їде і якому вдається захоплювати".

Китайський філософ Ван Вей періоду династії Тан (618 - 907) так пише своєму учневі: "Духи... діють на тебе очищувально і відновлювально, зміцнюючи твою енергію і наповнюючи твої думки спокоєм і умиротворенням".

Відомий учений і лікар Авіценна (Ібн Сіна, 980 - 1037), якого визнано творцем застосовуваного до сьогоднішніх днів методу одержання ефірних олій із рослин шляхом дистиляції з водяною парою, так писав про трояндову олію: "Трояндова олія підвищує можливості розуму (мозку) і збільшує швидкість мислення".

Плутарх (45-127) у "Мораліях" пише: "Мірра - її приємний, освіжаючий дим готує тіло людини до блаженства сну. Невдачі, що переслідують її протягом дня, безслідно зникають".

Анакреонт (570 - 478 до н. е.) рекомендував змащування голови запашними оліями, які надають благотворну дію на мислення, рішучість і почуття.

Єгипетські жерці використовували ефірні олії не тільки під час бальзамування тіла, як сказано в папірусах, а й лікували ними депресії та нервові захворювання. У гробниці Тутанхамона знайдено ароматичні речовини, що складаються на 90% з тваринного жиру і на 10% з олій, бальзамів і смол.

У Вавилоні олії додавали в будівельні матеріали, з яких споруджували храми (бл. 1800 до н. е.). Використовували відомі антисептичні властивості лимонної, кедрової, миррової олій, забезпечуючи дезінфекцію в приміщеннях храму. Тому ж храми в Індії будувалися з сандалового дерева.

Вже за 600 років до н. е. вавилонські купці постачали пахощі в склянках, алебастрових і порцелянових баночках на римський і грецький ринки, а близько 500 року н. е. в Коринті існувала фабрика пахощів.

Пахощі у формі олій, мазей, смол і "коріння" були символами багатства і були одним із найцінніших подарунків, які, наприклад, біблійна цариця Савська подарувала Соломону. Подібні східні пахощі були серед дарів, що їх Юдиф піднесла Олоферну.

Сучасні електроенцефалографічні дослідження здорових людей і людей, схильних до психозів, показали, що трояндова олія стимулює центральну нервову систему, покращуючи сон. Ця ж олія викликає у здорових пацієнтів підвищену здатність до зосередження і вмілого швидкого виконання завдань. Клеопатра користувалася подушками, набитими пелюстками троянд.

У багатьох середньовічних країнах і в сучасній Європі шишки хмелю використовували й використовують у подушках як народний заспокійливий засіб. Сучасний аналіз показав, що один із компонентів олії хмелю чинить сильну заспокійливо-гіпнотичну дію.

З літературних і релігійних публікацій випливає, що, хоча запахи (ефірні олії) передусім належать до чинників, які викликають естетичні враження, почуття та настрої, їхні інші властивості були давно відомі й практично використовувалися. Важливим насамперед є застосування натуральних запашних речовин і рослин (ефірних олій) для терапевтичних цілей. Цій практиці, початок якої загублений у глибині віків і приклади якої ми навели вище, присвячена ця книжка.

У терапевтичних цілях ефірні олії застосовували так само давно, як і інші пахучі продукти, причому дуже часто їх використовували разом.

Найдавнішим письмовим документом, у якому йдеться про цілющі властивості рослинних запахів, є клинописна табличка, знайдена в Шумері (бл. 3000 до н.е.). У ній згадується мирт, чебрець, бруньки листя і смола дерев, а також описано способи користування рослинними ліками. Пліній у своїй "Природничій історії" дає 80 рецептів медикаментів з рути, 41 - з м'яти, 32 - з троянди, 22 - з лілії, 17 - з фіалки.

Гіппократ і його учні використовували трояндову олію для лікування багатьох гінекологічних захворювань і порушень травлення. Сучасні дослідження болгарських учених виявляють дуже широку сферу терапевтичних властивостей цієї олії, ефективної в разі таких важких захворювань, як пухлини травних органів, променеві ураження шкіри.

У зв'язку з їхніми незвичайними антисептичними особливостями ефірні олії були визнані відмінним засобом проти інфекцій та епідемій. Прикладом може слугувати факт, що в XVIII столітті англійське містечко Буклесбері врятувалося від мору завдяки тому, що було центром виробництва і торгівлі лавандою, і що повітря, насичене цією олією, мало дезінфікуючі властивості. Відомо також, що середньовічні парфумери з центру ефірних олій у Грасі, на півдні Франції, рідко наражалися на небезпеку у випадках епідемій холери та інших інфекційних захворювань.

Деякі олії або препарати на їхній основі були визнані універсальними засобами проти багатьох захворювань. Найкращим прикладом є опис властивостей "Води королеви Угорщини", авторкою якої була королева Єлизавета, що походила з роду П'ястів. Основою препарату був розмарин. У лондонській фармакопеї 1683 року читаємо:

"Ця вода, а точніше, настоянка, на подив, годиться проти всіх застудних і спричинених вологістю захворювань, захворювань голови, апоплексії, запаморочення, летаргії, паралічу, нервових захворювань, ревматизму, спазмів, алергії, конвульсій, втрати пам'яті, недоумкуватості, коми, сонливості, глухоти, шуму у вухах, порушення зору, коагуляції крові, болю голови, спричиненого млявістю, поганим настроєм. Заспокоює зубний біль, біль і слабкість шлунка, лікує запалення легень, втрату апетиту й отруєння, хвороби печінки, селезінки, кишківника, матки. Приймає і зберігає природне тепло, оновлює здібності та функції тіла, навіть у старості (так кажуть). Небагато існує засобів, що дають так багато хороших ефектів. Вживати всередину у вині або воді, протирати скроні, вдихати ніздрями".

Важко собі уявити сучасні ліки, які мають хоча б половину цих якостей, але, дивлячись на терапевтичні властивості розмаринової олії, доводиться погодитися з прозорливістю середньовічних медиків.

Сучасні пізнання показують, що основою багатьох успіхів давніх чарівників і сьогоднішніх знахарів є властивості ефірних олій, особливості та компоненти яких ми дізнаємося сьогодні завдяки сучасній техніці.

Творцем визначення "ароматерапія" був французький хімік Гатефосс, який займався дослідженням ефірних олій, як потенційних складових косметики. Під час першої світової війни він, перев'язуючи поранених солдатів, через відсутність дезінфікуючих засобів використовував лавандову олію, відому йому як прекрасний антисептик. З'ясувалося, що ця олія чинить не тільки антисептичну дію, а також чудово прискорює загоєння ран і опіків. Подальші дослідження властивостей ефірних олій принесли плоди у вигляді книги, яку Гатефосс назвав "Ароматерапія". Його ідею на більш професійному рівні розвинув французький лікар Жан Вальнет, який проводив систематичні дослідження цілющих властивостей ефірних олій. Так почався широкий розвиток сучасної ароматерапії у Франції, пізніше в Англії, а тепер у всьому світі.

Значить, ароматерапія є методом усунення явних ознак, наприклад, болю, деяких захворювань і, насамперед, загального поліпшення психічного та фізичного стану пацієнта за допомогою ефірних олій. Серед фахівців існують різні думки про сферу дії ароматерапії. Одну крайність представляє професор Г. Бухбауер із Відня, який обмежує методи ароматерапії застосуванням ефірних олій винятково через вдихання, іншу - деякі ароматерапевти американці та британці (наприклад, Ш. Прайс), які вважають, що ароматерапія - це всі форми терапії з використанням ефірних олій, а відтак, також їхній прийом усередину. На нашу думку, за істину потрібно прийняти таке визначення.

Ароматерапія є методом терапії із застосуванням натуральних ефірних олій, що вводяться в організм через дихальні шляхи (нюхом, вдиханням, інгаляцією) та через шкіру (масаж, ванна або компрес).

Обосновання такого визначення випливає з того, що незалежно від виду процедури олії досягають організму обома шляхами, оскільки під час ванни або масажу ми вдихаємо пари олії, а під час інгаляції шкіра вбирає олію з повітря. У всіх цих випадках компоненти олій надходять в організм у незмінній формі, тобто в такій, в якій містяться в природі. Застосування олій всередину спричиняє дію на них травної системи, внаслідок чого відбувається зміна їхнього хімічного складу, а отже, і властивостей.

Натуральні олії в пероральних препаратах застосовують у гомеопатії, яка може бути використана паралельно з ароматерапією.

Повторимо. У класичній ароматерапії ефірні олії вводяться в організм двома шляхами:

1. через шкіру (масаж, ванна, компрес);
2. через легені (інгаляція, нюх, вдихання).

При цьому в будь-якому методі ароматерапії має місце вдихання парів олій, отже вони насамперед діють на органи нюху. Як ми вже говорили, система нюху є надзвичайно чутливою і найшвидше передає в мозок отримані імпульси. Тому такі швидкі й сильні реакції на запахи олій, що проявляються найчастіше в психічній сфері. Тому такий ефективний вплив на психічний стан пацієнтів ефірних олій при використанні ароматерапевтичних камінів.

Проникнення олій через шкіру за допомогою масажу, ванни або компресу протікає дещо повільніше, ніж через органи нюху. Однак ефірні олії дуже добре вбираються цим шляхом. Під час масажу суттєвим є також вибір носія. Структура шарів шкіри дає змогу оліям дуже швидко, впродовж кількох хвилин, досягти системи кровообігу, подібно до того, як і в разі вдихання.

Значить, усі методи ароматерапії під час використання ефірних олій дуже швидко вводять їх у систему кровообігу, яка розносить цілющі молекули по всьому організму. Це дуже важливо, тому що головною особливістю ароматерапії та ефірних олій, які використовуються в цьому методі, є різнорідність їхнього впливу. Немає ефірної олії, яка б впливала тільки на одне захворювання або тільки на один тип недуги. Повсюдно відома лавандова олія є одним із найкращих антисептиків в ароматерапії, але також заспокоює в разі станів депресії та стомлення, поліпшує настрій, протидіє головному болю й мігреням. Олія чебрецю підвищує кров'яний тиск, а також заспокоює, присипляє, допомагає в разі кашлю й астми.

Широкий і різнобічний вплив ефірних олій на організм людини є не тільки функцією складного складу олій, але також рівною мірою функцією складної природи людини. Так само як не можна точно встановити, які функції виконують компоненти олії (відомий тільки ефект від дії олії загалом або суміші олій), так само як не можна відокремити дану недугу від загального психічного та фізичного стану людини.

Ароматерапія, а також кожен ароматерапевт розглядають пацієнта як інтегральну цілісність. Найважливішим елементом терапії є знаходження причини нездужання, на яке скаржиться пацієнт, і зв'язок цього нездужання з його загальним станом. Адже ми знаємо, що головний біль може бути спричинений нетравленням шлунка, а нездужання травної системи - пережитими емоціями.

З цієї точки зору ароматерапія постає перед нами як метод, найближчий до методів східної медицини, голкотерапії, рефлексології, деяких різновидів йоги, а також дуже популярного лікування травами. Людину розглядають як єдине ціле, в якому будь-яке порушення рівноваги енергетичних чинників, описаних у китайській медицині як "інь" і "ян", проявляється нездужаннями, які виникають не обов'язково в тому місці, де було порушено рівновагу. Звідси, як у китайському й точковому масажі або інших подібних методах, в ароматерапії головною метою процедур є відновлення загальної рівноваги організму й використання його власної життєвої енергії.

Сучасна цивілізація унеможливлює щоденний контакт людини з природою, а навколишнє середовище стало насиченим запахами гару, хімікаліїв, ароматизованих харчових продуктів, штучних квітів і рослин, віддушених парфумерними композиціями. Усі ці шкідливі чинники, що атакують нас, призводять до того, що ми живемо ніби в штучному світі та маємо штучне здоров'я, яке підтримується зростаючою кількістю хімічних ліків, що лікують одну недугу та спричиняють іншу.

Ароматерапія, подібно до інших галузей природної медицини, природного харчування, натурального сільського господарства, є спробою загальмувати цей процес. Використання олій має повернути людині таку рівновагу внутрішніх сил, яку нашим предкам давало спілкування з природою. Ароматерапія нормалізує психічний стан пацієнта, покращує циркуляцію крові та лімфатичної рідини, врівноважує процеси, що протікають в організмі, а тим самим підвищує його опірність до шкідливих зовнішніх впливів.

Зм'якшення недуг або конкретних ознак захворювання є в ароматерапії немовби побічним, хоча й дуже потрібним для пацієнта результатом дії олій. Головна мета ароматерапії - фізичне та психічне зміцнення опірності організму. Тому ароматерапії не приписують можливості лікування таких захворювань, як, наприклад, пухлини чи наслідки травм на кшталт переломів кісток. Використання ароматерапевтичних методів, що зміцнюють життєві сили пацієнта, має позитивно впливати на його стан і прискорювати процес одужання або навіть дати ефект самолікування. Складна система, якою є організм людини, має величезні потенційні можливості боротьби із захворюваннями чи іншими шкідливими зовнішніми впливами, і завданням ароматерапії є вивільнення та приведення в дію її власних сил. Однак дуже важливо, щоб дію олій і процедур супроводжувала віра пацієнта в їхню ефективність.

Родство всіх методів природної медицини призводить до взаємопроникнення прогресивних методів. Дуже часто в китайському і точковому масажі застосовують ефірні олії, підібрані ароматерапевтом. Додавання олій під час рефлекторного масажу ступень і долонь дедалі частіше практикують масажисти й ароматерапевти.

Умови сучасного життя, поспіх, стреси спричиняють у нашому організмі низку психічних та емоційних напружень. Причиною цього є нестача руху та фізичних вправ, багатогодинне сидіння за столом, за кермом, перед телевізором, погана дієта, неправильний спосіб життя, забруднення довкілля. Усе це спричиняє напруження в м'язах, защемлення внутрішніх органів і тканин, гальмування циркуляції і в результаті - скупчення токсичних речовин, ожиріння, передчасне старіння шкіри тощо, а згодом - появу різноманітних захворювань і недуг, безпосередніх причин яких не можуть знайти.

Емоційні та психічні напруження можуть призвести до серйозних розладів циркуляції крові, гіпертонії, порушень роботи серця, алергії, астми, захворювань травної системи, шкірних, а також психічних захворювань. Розпізнання й усунення цілого ланцюга цих результатів і причин є основним завданням ароматерапії. Але також і найважчим. Можна оцінити стан серця за допомогою ЕКГ, просвітити рентгеном нирки або шлунок, зробити лабораторний аналіз крові, виміряти тиск, але нам не вдасться показати на моніторі стрес, сфотографувати страх або стан депресії, а тим паче їхні причини.

Тому велику роль відіграє розмова ароматерапевта з пацієнтом, що стає, по суті, спробою збору інформації, яка приводить до первинних витоків проблеми, з якою пацієнт звертається. Важливою також є точна реєстрація даних під час наступних візитів. Такий збір інформації дає змогу в процесі терапії повністю оцінити стан пацієнта і в подальшому вибрати найкращий метод лікування.

Хоча у своїх початкових сучасних формах ароматерапія з'явилася як вимушена обставинами заміна класичної медицини, а лавандова олія замінила дезінфікуючі засоби, сьогодні ароматерапія - це насамперед профілактичний метод, спосіб підтримання хорошої психічної та фізичної форми, заспокоєння щоденних недуг і забарвлення життя.

Зростаюча кількість публікацій на тему методів ароматерапії, властивостей ефірних олій, наслідків їхнього застосування, опис випадків з окремими пацієнтами збагачують знання в цій царині та щоразу дають дедалі більше необхідної інформації. Одночасно все ширше представляються наукові обґрунтування того, що раніше було відомо тільки з досвіду.

Квінтесенцією запахів у природі є ефірні олії або суміші хімічних сполук, що містяться в різних частинах рослин, характерні для кожної рослини та її різновидів. Відомо, що ефірні олії відіграють роль приманки для комах, які запилюють квіти, або відлякують шкідників, але ще не з'ясовані повністю неймовірна різнорідність речовин, що містяться в цих оліях, ступінь складності їхньої хімічної будови, а також складність складу сумішей. Наприклад, відомо, що склад олій у різних частинах рослин різний, а буває й так, що олія міститься тільки в одній із цих частин. Склад олії та її вміст в інших частинах можуть змінюватися і найчастіше змінюються залежно від пори року і навіть протягом дня. Квіти жасмину збирають, наприклад, відразу перед світанком, а всі ми знаємо, що левкой сильніше пахне ввечері.

Багатьох спеціалістів порівнюють роль рослинних олій із роллю гормонів, і є багато даних, що підтверджують це. Така логіка природи. Той факт, що олії містяться у всіх рослинах, хоча не всі вони використовуються й отримуються на практиці, свідчить про те, що їхня наявність відіграє велику роль у життєдіяльності рослин. У житті комах і травоїдних тварин запах рослин пов'язаний з пошуками їжі, а отже - з виживанням. Як ми покажемо далі, описуючи сутність ароматерапії, запах олій має великий вплив і на людину.

Ефірні олії можуть міститися у всіх частинах рослин: квітах, листках, стеблах, коренях, плодах, корі. Вони накопичуються в маленьких залозах, часто видимих, наприклад, на поверхні листя м'яти або на кірках плодів цитрусових. Найпоширеніший спосіб отримання олій із рослин - дистиляція з водяною парою цілих рослин або частин, наприклад квіток троянди, стружок сандалового дерева, листя евкаліпта, подрібненого коріння. Водяна пара підхоплює молекули компонентів олії, а потім після охолодження олія відділяється від води. Засновником цього методу, згідно з історичними даними, був знаменитий учений і лікар XI століття Авіценна.

Раніше олії використовували у вигляді настоянок або мікстур, олійних або жирових екстрактів. Деякі олії, переважно цитрусові, отримують пресуванням. Метод екстракції органічними розчинниками призводить до отримання продуктів, які не придатні до застосування в ароматерапії. Отримані препарати, які помилково називають оліями, не відповідають заданим вимогам у зв'язку з можливістю шкідливого впливу залишків розчинника. Виняток становлять препарати, витягнуті з рослин за допомогою натуральних жирів методом анфлеража. Однак дуже висока вартість практично виключає їх використання в ароматерапевтичній практиці.

Говорячи про ефірні олії, потрібно пам'ятати, що містяться вони в рослинах у дуже малих кількостях. Наприклад, зі 100 кг лаванди можна відігнати з парою 2,5 кг олії, а зі 100 кг пелюсток троянди - не більше 0,5 кг. Важко собі уявити, скільки ніжних пелюсток троянди потрібно зібрати руками, щоб отримати 100 кг сировини. Тому олії залишаються дорогими і не завжди легко доступні.

Ефіроносні рослини найбільше поширені в субтропічних областях, але трапляються також в областях із помірним кліматом. Їх збирають у дикому вигляді або спеціально вирощують. У Польщі теж збирається багато рослин, що дають олії, які використовують як у харчових цілях (перцева м'ята, чебрець, материнка), так і для парфумерії або фармації.

Найбільшою загадкою, а разом з тим важливою властивістю ефірних олій є їхній нечувано складний склад. Більшість із них складається із сотень компонентів, що містяться в різних кількостях - від кількох десятків відсотків до тисячних або навіть мільйонних частин. Практично немає ефірної олії, про яку можна було б сказати, що склад її до кінця вивчений.

Вчені повідомляють про відкриття все нових компонентів натуральних олій. Ця особливість олій є причиною того, що, з одного боку, вони чинять дуже різнорідний вплив на людину, а з іншого боку, що такі складні суміші не можна обмежити межами норм класичної фармації, де про склад препарату потрібно знати все. Звідси й небажання багатьох ортодоксальних лікарів займатися ароматерапією, яку дехто вважає шарлатанством, так само як і біоенерготерапію, траволікування, рефлексологію, лікування контактним методом, голкотерапію тощо.

Ароматерапія спирається на багатовіковий досвід, а також на сучасну практику й дослідження. Те, що в деяких випадках ми не можемо пояснити, чому певна суміш ефірних олій дала саме такий, а не інший терапевтичний ефект, не змінює того факту, що очікуваний на основі досвіду результат досягнуто.

Надзвичайно важливим елементом ароматерапії є якість і походження олії. Справжні й повні ароматерапевтичні властивості мають тільки натуральні олії, не перероблені, не розведені, отримані безпосередньо з перегінного апарату. У парфумерній промисловості з метою отримання стандартного запаху олії переробляються, уніфікуються, стабілізуються тощо. Інакше кажучи, піддаються хімічним і фізичним операціям. Занадто велика потреба в ароматичних препаратах за одночасної необхідності зниження їхньої вартості призводить до того, що олії, які надходять у торгівлю, часто бувають розбавлені розчинниками або дешевими оліями, позбавлені важливих і потрібних компонентів і фальсифіковані синтетичними добавками.

Деякі характерні фальсифікації ми наведемо в подальших частинах цього розділу під час опису конкретних олій. Ароматерапевти, які взагалі не мають змоги перевіряти якість, повинні або відкинути сенсаційні пропозиції дешевих олій, або направляти їх відомим фірмам, які можуть оцінити якість відповідно до норм.

Купівля дуже дешевих олій із підозрілих джерел може становити серйозну загрозу як для пацієнта, так і для ароматерапевта, тому що олії поганої якості або фальсифіковані можуть спричинити подразнення, алергію і навіть серйозні шкірні захворювання. Наприклад, дуже популярна соснова олія за недотримання умов зберігання або простроченого терміну, а також фальсифікована скипидаром, може піддаватися окисненню, а продукти процесу - перекису - можуть призвести до появи пухлин шкіри.

Багато фірм, що займаються ароматерапією, можуть викликати подразнення, алергію, навіть серйозні шкірні захворювання.

Далеко не одна фірма, слідуючи моді на ароматерапію, за повсюдної відсутності знань про ефірні олії використовують беззаперечні підробки, продаючи синтетичні або напівсинтетичні запашні композиції з назвами ефірних олій, яких насправді не існує. Це, наприклад, яблучна або грушева олія, а також отримані методом екстракції олії жасмину та фіалки, які перегонкою з парою практично не виробляються. Тому під час вибору постачальників олій завжди слід підбирати таких, що дають гарантію відповідності стандартам або нормам фармакопеї.

Дія ефірної олії, отриманої з тієї чи іншої рослини, зумовлена природою самої рослини. Ефірні олії містяться в різних частинах рослин: у корінні, листі, квітах. Залежно від рослини варіюється і концентрація ефірних олій, що містяться в ній.

Автор: В.І.Захаренков