Сторінка українською мовою | Страница на русском языке

На запитання, коли ж виникла сучасна ароматерапія, досі немає однозначної відповіді. За одними відомостями, місцем народження ароматерапії є Стародавній Єгипет, за іншими - Китай, Індія, Персія.

Чи задовго до появи писемності використовувалися пахощі людиною, сказати ніхто не може. Швидше за все, аромати були присутні в житті людини рівно стільки, скільки існує саме людство.

Перші згадки про лікарські рослини зроблені в державі Шумер, що існувала за 3000 років до н.е. на території сучасного Іраку. На клинописній табличці, знайденій у Шумері, згадуються мирт, чебрець, смола дерев, а також описано способи використання рослинних ліків. У найдавніших письмових пам'ятках Вавилону (XI століття до н.е.), який успадкував знання і культуру шумерів, зустрічається вже чимало відомостей про різні рослини і способи їх використання для лікування різноманітних недуг. Уже стародавніми вавилонянами було зазначено, що сонячне світло негативно позначається на лікувальних властивостях рослин і їх слід сушити в тіні. Це правило, як ви знаєте, збереглося до наших днів.

Потім Вавилон підкорюють ассірійці, зберігаючи всі найкращі наукові та культурні цінності Стародавньої Ассирії, а їхні знання, своєю чергою, запозичують єгиптяни, життя яких було просто просякнуте чарівними ароматами пахощів. Складно назвати сферу, в якій пахощі не були б використані стародавніми єгиптянами. Вони першими знайшли способи виділення і збереження ароматів. Ароматичні пахощі використовували не тільки для релігійних таїнств, а й додавали у звичайну, щодня вживану їжу. Ароматизували вино, пиво, оцет, хліб. Багато страв містили часник і цибулю.

Цілющі властивості ароматів вважалися надприродними і відкривалися тільки посвяченим, тобто жерцям. В одній зі стародавніх пам'яток писемності описано сцену обкурювання приміщення для проведення жрецького таїнства за допомогою препарату кіфі. Він містив у собі складний склад ефірних олій, серед яких ми знаходимо олії ялівцю, мірри, кориці, ладану, жасмину, троянди, шафрану, касії, які ми нині широко вживаємо. А в єгипетських ботанічних садах росли ромашка, майоран, коріандр, гвоздика, лілії, жасмин, апельсинові квіти та інші добре відомі нам сьогодні рослини.

Широко використовувалися єгиптянами пахощі і для унікального бальзамування тіл померлих. Коли 1922 року було відкрито гробницю фараона Тутанхамона (1351-1342 роки до н.е.), запахи консервантів усе ще відчувалися. Для бальзамування в основному використовували гвоздику, мускатний горіх, мірру, корицю, кедр та інші пахощі. Під час бальзамування порожнину черепа спорожняли і заповнювали ароматичними речовинами, а черевну порожнину, видаливши нутрощі, заповнювали пахучими смолами. Потім тіло вимочували в солях і загортали в непроникні для повітря ароматизовані тканини.

У гробниці фараона Тутанхамона було виявлено посудини, що містять мірру і ладан. Треба зауважити, що ладан за своєю цінністю тоді прирівнювався до золота. Мірру і ладан застосовували в будь-який час дня і ночі під час молитов і жертвоприношень, а також для вшанування володарів під час пишних свят. Учені виявили, що ладанник, зі смоли якого й отримують ладан, містить той самий каталізатор, що й гашиш, - тетрагідро-канабіол, який, впливаючи на скроневі частки головного мозку, сприяє активному виробленню серотоніну, який сповільнює нервові процеси.

Древньоєгипетські жерці добре знали тонкощі ароматної науки і використовували ефірні олії не тільки для того, щоб бальзамувати тіла та викликати стани крайнього заспокоєння у пастви, а й для лікування нервових та інших захворювань.

"У давнину, - пишуть Н. і Е. Реріх, - явище ароматів поєднувалося з цілющим знанням. Жерці вказували, як користуватися і в яких випадках застосовувати аромати. Так можна без жодного чаклунства встежити цілу лікувальну систему, що ґрунтується на вдиханні та живленні нервової системи через втирання. Нерозривно з ароматами стоїть поняття наших емоцій".

Далеко поширилася слава єгипетських жерців. Цілителі та мудреці інших народів шукали в землях Єгипту нові знання та досвід, а торговці поспішали до Єгипту, щоб збувати партії різноманітних пахощів, ладану та прянощів.

Греки зазнали сильного впливу єгиптян. Так само, як і в Єгипті, у Греції було заведено ароматизувати продукти і вина. Особливо популярними були троянда, фіалка і мирра. "Мирра - її приємний, освіжаючий дим готує тіло людини до блаженства сну. Невдачі, що переслідують її протягом дня, безслідно зникають", - пише Плутарх.

Руки афінських жінок пахли м'ятою, а аристократи після їжі омивали руки в лавандовій воді. Відомий давньогрецький лікар Діоскорид Педаній (I ст. н.е.) описав понад 600 видів лікарських рослин у своїй книзі "Лікарські речовини", і не просто описав, а ще й зобразив їх на малюнках і вказав, як їх застосовувати. Сучасні збирачі лікарських трав досі використовують його спостереження, визначаючи час найсильнішого прояву властивостей рослин.

Свої знання про лікувальні властивості рослин Діоскорид набув у численних походах із римськими легіонерами.

Інший великий грецький лікар - Гіппократ, який жив і творив іще раніше за Діоскорида (близько 460 року до н.е.), описав 236 лікарських рослин і дав наукове обґрунтування їхньому застосуванню. Гіппократ вірив у користь вдихання цілющих ароматів і першим рекомендував хворим на туберкульоз перебувати в сосновому лісі. Трояндову олію Гіппократ і його учні широко використовували для лікування багатьох гінекологічних захворювань і порушень травлення.

Роза та її аромат дуже високо цінувалися і в Римській імперії, на яку суттєво вплинула єгипетська та грецька медицина. Кімнати в золотому палаці Нерона вкривалися килимом із пелюсток троянд заввишки до 10 см. У стелях залів палацу було влаштовано спеціальні пристосування, з яких падали квіти та їхні пелюстки.

Щоб створити в гостей життєрадісний настрій, у Стародавньому Римі було прийнято кропити кімнати м'ятною водою. А студентам, щоб активізувати роботу мозку, рекомендували під час занять носити на голові вінки з м'яти. Під час епідемій на вулицях Стародавнього Риму розводили багаття і спалювали траву лаванди.

Древні народи Південно-Східної Азії - індійці, китайці, японці розвивали свої методи використання ароматичних рослин для лікування, ритуалів та інших потреб.

В Індії з давніх часів і до наших днів зберігся звичай обкурювати приміщення перед відпочинком спеціальними заспокійливими ароматами пачулі, ладану та лаванди.

Китайці широко застосовували лікарські трави в поєднанні з акупунктурою і масажем. У будинках багатих китайців існувала спеціальна кімната для приймання пологів, у якій палили полин, щоб умилостивити богів і допомогти породіллі розслабитися. Діти носили на шиї мішечки з камфорою, яка активізувала роботу мозку і захищала від хвороб. Для продовження життя даоські маги користувалися смолою і насінням сосни та кипариса. У стінах тибетських монастирів замуровували пучки трав, які створювали неповторну духовну атмосферу. У Біблії ми не раз стикаємося зі згадкою олій мірри та ладану.

Говорячи про історію ароматерапії, не можна не згадати і про арабів, які вперше застосували добре сьогодні відомий мускус, що виявився чудовим фіксатором ефірних олій, забезпечуючи стійкість аромату. І саме араби запровадили для використання в медицині, кулінарії та парфумерії багато добре відомих нині рослин: сандал, гвоздику, мускатний горіх, камфару, касію та інші.

Сандал, гвоздику, мускатний горіх, камфару, касію та інші.

У Європу пахощі та знання щодо їх застосування потрапляють завдяки хрестоносцям уже в Х1-ХП1 століттях. У середньовічних рукописах можна знайти різні рецепти приготування ароматичних олій. Поряд зі східними пахощами з'являються олії, приготовані з середземноморських рослин: лаванди, чебрецю, розмарину. Коли в Європі на початку XIV століття поширилася чума, людям радили палити ароматичні речовини в будинках і на вулицях, а також носити їх із собою. І справді, відсоток парфумерів, які вижили під час чуми, був дуже високий.

Наочним прикладом може послужити історія про те, як жителі англійського селища Буклесбері в XVIII столітті врятувалися від мору завдяки тому, що селище було центром виробництва і торгівлі лавандою. Лаванда - найнадійніший антимікробний засіб. Повітря, насичене ефірними оліями лаванди, має сильні дезінфікуючі властивості. Відомо також, що французькі середньовічні парфумери, а також робітники парфумерних фабрик рідко страждали від епідемій холери та туберкульозу, що мали на той час ледь не поголовний характер.

Утім, обкурювання та примітивні інгаляції з давніх-давен використовували за різних захворювань і відомі в багатьох країнах світу. Не була винятком і наша країна. І найпростіший приклад - руська лазня. Листя віників, які використовуються в парилках, особливо молоді, виділяють безліч фітонцидів - цілющих летких речовин.

На Русі вранці парилися віниками з горобини і полину, і аромат цих рослин заряджав тіло бадьорістю і здоров'ям. Крім того, вважалося, що запахи горобини і пижма активізують діяльність головного мозку, а полин збільшує силу скорочення м'язів, тому вагітним жінкам було заборонено мати справу з полином. А старовинний звичай паритися березовими віниками зберігся і до наших днів.

У російських аптеках XIX століття продавали курильні свічки, що містили вугілля, смоли і трави і мали високі антимікробні властивості. Цими свічками дезінфікували приміщення, в яких перебував хворий. Широко застосовувалися й інгаляції парами скипидару.

Наприкінці XIX століття російський лікар В. А. Манассеїн запропонував застосовувати для боротьби з хворобами повітролікування із застосуванням деяких запахів, але підтримки в сучасників він не знайшов. У 30-ті роки XX століття радянський лікар А. А. Кюнцель одним із перших почав застосовувати в разі невротичних станів ароматичні ванни із сосновим і валеріановим екстрактами. У ході лікування у хворих підвищувався настрій і поліпшувався апетит.

Інтересний в історії ароматерапії і той факт, що доктор Пембертон, відомий винахідник кока-коли, використовував для свого чудового напою корицю, коріандр, померанець, лимон, мускатний горіх та апельсин.

Термін "ароматерапія", що дослівно перекладається як "використання запаху як ліки", уперше ввів у вжиток 1928 року французький хімік Рене М. Гаттефоссе. Одного разу, працюючи в лабораторії, Гаттефоссе сильно обпік під час вибуху руку і занурив її в лавандову олію, що випадково опинилася під рукою. Рука зажила швидко, без шраму і нагноєнь, що зацікавило Гаттефоссе, і він почав випробування ефірних олій на пацієнтах у військових госпіталях під час Першої світової війни. Використовуючи здебільшого ромашкову, чебрецеву та лимонну олії, М. Гаттефоссе отримав вражаючі результати, про які він дуже докладно розповів у книжці під назвою "Ароматерапія".

Натхненний роботами М. Гаттефоссе, доктор Д. Валне використовує ефірні олії як антисептики для лікування ран під час Другої світової війни, а також у боротьбі з такими захворюваннями, як туберкульоз, рак, діабет та іншими часто невиліковними хворобами. Свої дослідження він публікує в монографії під тією ж лаконічною назвою "Ароматерапія", яка досі є настільною книгою сучасних ароматерапевтів. Використовували летючі фітонциди для лікування незагоєних інфікованих ран і бронхо-легеневих захворювань, що не загоюються, і наші лікарі під час Великої Вітчизняної війни.

Завершуючи наш огляд з історії сучасної ароматерапії, не можна не згадати й австрійського біохіміка та косметолога Маргариту Маурі, яка все своє життя присвятила ароматерапії, відкривши лікувальні центри в Парижі, Швейцарії та Англії. Саме їй належить ідея використовувати ефірні олії в поєднанні з масажем, а також використовувати в лікуванні індивідуальний підбір олії для кожного окремого пацієнта, виходячи з особливостей організму, а також психоемоційної сфери.

Сучасна ароматерапія - це не альтернативна медицина і не панацея. Вона може бути як допоміжною, так і самостійною медичною дисципліною і застосовуватися нарівні з гомеопатією, фітотерапією та іншими методами. І перш за все, ароматерапія - це прекрасний профілактичний, оздоровчий і повністю натуральний спосіб підтримання гарної психоемоційної та фізичної форми. Методи ароматерапії дають змогу швидко знімати щоденні стреси, не допускати розвитку різних недуг і гармонізувати все наше життя. Крім того, ефірні олії становлять мінімальну загрозу виникнення ускладнень під час їх застосування.

Автор: Л.Дмитрієвська